Перевод текста песни Понад хмарами… - Katya Chilly

Понад хмарами… (оригинал)

Приспів:
Понад хмарами зорі парами розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються.
Місяць світиться — світло сиплеться діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами.
Ти знаєш, як я за тобою сумую.
Я не знаходжу собі місця —
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую
Вулицями міста.
Самотнього, як я, самотнього, як ти.
Міста, що поєднало мене з тобою,
Міста, що розлучило тебе зі мною.
Я хотів би запитати — навіщо?
Та замість відповіді тільки вітер свище…
Десь там — у безлюдних провулках,
Де лиш бродячі пси блукають,
Шукаючи притулку,
Шукаючи поживи.
В них в очах давно нічого не жевріє,
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія.
Їх нічого вже не гріє…
Однак я знаю — на цих порожніх вулицях нічого не шукаю —
Просто втікаю сам від себе.
В своїй уяві знову йду до тебе,
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини
Одного цілого —
Ніжного та сильного, чорного та білого.
Можливо, я смішний,
Можливо, я занадто романтичний,
Такий однаково знайомий та однаково незвичний.
Все просто — у моїй душі горить багаття!
Але я хочу помовчати…
Тепер ти маєш щось казати, Катя!
Приспів
А незабаром вийде сонце — я йому зрадію!
Тому що кожний новий день дає мені нову надію
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш…
Та поки що не можу зрозуміти я — куди ж…
Куди мені себе подіти доти,
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик?
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні?
Коли це буде?
Завтра?
Чи, можливо, вже сьогодні?
Коли мене в свої обійми забереш ти —
Мене всього, без залишку, без решти?
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі,
Своє тепло розлити у твоєму тілі…
А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба,
Щоб ніч минула, зникла самота
І я таки дійшов до тебе?
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще!
Можливо, трошки легше…
Можливо, значно важче…
Ти потерпи… Я потерплю —
Недовго вже чекати!
Але я знову замовкаю…
Тепер ти, Катя, маєш щось казати!
Приспів

Понад хмарами... (перевод)

Припев:
Над облаками звезды парами рассыпаются.
Над росами ивы с лозами колыхаются.
Луна светится - свет сыпется бриллиантами.
Ветер дуется, ребята скорбят о девушках.
Ты знаешь, как я по тебе скучаю.
Я не нахожу себе места —
Выбегаю из дома, всю ночь путешествую
Улицы города.
Одинокого, как я, одинокого, как ты.
Города, что соединило меня с тобой,
Города, разлучившего тебя со мной.
Я хотел бы спросить — зачем?
Но вместо ответа только ветер свищет…
Где-то там — в безлюдных переулках,
Где только бродячие псы блуждают,
Ища убежища,
Ища пропитания.
В них в глазах давно ничего не тлеет,
У них нет надежды, им остается бесцветная безнадежность.
Их ничего уже не греет…
Однако я знаю — на этих пустых улицах ничего не ищу —
Просто убегаю сам от себя.
В своем воображении снова иду к тебе,
Потому что хочу соединить две разорванные части
Одного целого —
Нежного и сильного, черного и белого.
Возможно, я смешной,
Возможно, я слишком романтичен,
Такой одинаково знакомый и одинаково необычный.
Все просто — в моей душе горит костер!
Но я хочу помолчать…
Теперь у тебя есть что-то говорить, Катя!
Припев
А вскоре выйдет солнце - я ему обрадуюсь!
Потому что каждый новый день дает мне новую надежду
На то, что ты придешь, приедешь, прилетишь…
Но пока не могу понять я — куда…
Куда мне себя девать,
Когда почувствую на устах своих сладостное прикосновение?
Когда утоплюсь в сиянии темно-карой бездны?
Когда это будет?
Завтра?
Или, может быть, уже сегодня?
Когда меня в свои объятия заберешь ты —
Меня всего, без остатка, без остального?
Когда позволишь запереть в черные волны,
Свое тепло разлить в твоем теле…
А время идет… И сколько шагов еще мне сделать надо,
Чтобы ночь прошла, исчезло одиночество
И я дошел до тебя?
Догадываюсь, что там тебе без меня ничем не лучше!
Возможно, немного легче…
Возможно, гораздо труднее…
Ты потерпи… Я потерплю
Недолго ждать!
Но я опять умолкаю…
Теперь ты, Катя, что-нибудь говорить!
Припев