Перевод текста песни Зірки - Артём Лоик

Зірки (оригинал)

Ніяк не надивлюсь… Хоч за вікном все теж…
Але ти бачиш значно далі, друже, як ростеш…
Але ти бачиш значно більше, друг, і зазвичай
Ти бачив свою радість, а розгледів там — печаль…
Ти бачив свою силу, а розгледів свою — біль…
І бачив в тому — цукор, а розгледів в тому — сіль…
Але з кожним своїм кроком натираючи мозолі
Ти зміг побачити, що є і цукор в тої солі!
Із ростом розумів, де холодно від злив, —
Твій корінь, що в тобі заритий Господом — міцнів!
А де світило сонце, було тепло, де високо
Зійшло твоє коріння, чи творіння і засохло…
Де бачились лучі від сонця, де долав
Перепони — зрозумів, що дійшов тільки до ламп!
І вимкнувши їх всі, дописавши свої шпори
Ти думав там стіна, придивився вийшла — штора!
Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки
Човнами із калюж пливуть мої зірки…
І падають, як раз, до босих моїх ніг!
І я біжу, але ніяк не добіжу до них!
Ніяк не надивлюсь, — до мене скрізь роки
Човнами із калюж пливуть мої зірки…
І падають, як раз, до босих моїх ніг!
І я біжу, але ніяк не добіжу до них!
Ніяк не надивлюсь… Із друзями росту…
Спочатку бачив повну пляшку, а потім пусту…
Спочатку бачив дружбу нашу, а потім розлом…
І те що нас звязало виявилось не вузлом…
Писав до забуття, все навів, а потім — стер…
Де бачив своє життя, — розгледів свою смерть…
Там, де бачив повний злет, — виходить низько впав…
Де бачив по пояс все, — ледве подолали вплав…
Побачив свої цілі, придививсь — вони не цілі!
Бачив яблуко Адама, придививсь — воно в руці є…
Так бажені без тями — гострі вершини гір, —
Лишились камінцями у розбитих берегів…
Де море стало річкою, а в річку неба крізь
Упала зірка нічкою, поки я ріс і ріс…
Зробила її калюжою, під ноги дітвори
Де ще плавають — не тонуть нескорені зірки!

Звезды (перевод)

Никак не насмотрюсь… Хоть за окном все тоже…
Но ты видишь гораздо дальше, друг, как растешь…
Но ты видишь гораздо больше, друг, и обычно
Ты видел свою радость, а разглядел там — печаль…
Ты видел свою силу, а разглядел свою боль...
И видел в том — сахар, а разглядел в том — соль…
Но с каждым своим шагом натирая мозоли
Ты смог увидеть, что есть и сахар у той соли!
С ростом понимал, где холодно от ливней,—
Твой корень, который тебе зарыт Господом, крепел!
А где светило солнце, было тепло, где высоко
Взошли твои корни, творения и засохли…
Где виделись лучи от солнца, где преодолевал
Преграды — понял, что дошел только до ламп!
И выключив их все, дописав свои шпоры
Ты думал там стена, присмотрелась вышедшая — штора!
Никак не присмотрю, — до меня везде годы
Лодками из луж плывут мои звезды…
И падают, как раз, к босым моим ногам!
И я бегу, но никак не добегу до них!
Никак не присмотрю, — до меня везде годы
Лодками из луж плывут мои звезды…
И падают, как раз, к босым моим ногам!
И я бегу, но никак не добегу до них!
Никак не насмотрюсь… С друзьями роста…
Сначала видел полную бутылку, а потом пустую…
Сначала видел нашу дружбу, а потом разлом…
И то, что нас связало оказалось не узлом…
Писал в забвение, все привел, а потом — стер…
Где видел свою жизнь, разглядел свою смерть…
Там, где видел полный взлет, получается низко упал…
Где видел по пояс все, — едва преодолели вплавь…
Увидел свои цели, присмотрелся – они не целые!
Видел яблоко Адама, присмотрелся — оно в руке…
Так желанные без сознания — острые вершины гор, —
Остались камнями у разбитых берегов…
Где море стало рекой, а в реку небо сквозь
Упала звезда ночью, пока я рос и рос…
Сделала ее лужей, под ноги детворы
Кое-что плавают — не тонут непокоренные звезды!